Рік Св. Йосафата - 2015

Рік богопосвяченого життя

Помʼяник Провінції

Управа Провінції

Монастирі Провінції

Історія ЧСВВ

Рік Св. Василія Великого

Випадкове фото з галереї


Празник Св. Пр. Іллі у Боронявському монастирі - Архієрейська Божественна Літургія-25
Празник Святого Пророк...
Празник Св. Пр. Іллі у...

Нам подобається...

Книжкові видання

Адреса Осідку Провінції

Подивитися на Яндекс.Картах

с. Малий Березний

вул. Центральна, 156

Великоберезнянський р-н.

Закарпатська обл. 89040, УКРАЇНА

Тел. (03135) 31-414

Тел./факс: (03135) 31-413

Ел. пошта: osbm.s.n@i.ua

 

Опитування

Чи подобається Вам сайт?
 

Вхід



Останні коментарі

Поділитися посиланням!

FacebookRSS Feed
Головна ІСТОРІЯ Історія Чину Історія Василіянського Чину Святого Йосафата - ЙОСИФ ВЕЛЯМИН РУТСЬКИЙ
Історія Василіянського Чину Святого Йосафата - ЙОСИФ ВЕЛЯМИН РУТСЬКИЙ PDF Друк e-mail
ІСТОРІЯ - Історія Чину
П'ятниця, 28 березня 2014, 11:17
Головна статті
Історія Василіянського Чину Святого Йосафата
СВ. ВАСИЛІЙ ВЕЛИКИЙ
ПРАВИЛА СВ. ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО ДЛЯ МОНАХІВ
МОНАШЕ ЖИТТЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
БЕРЕСТЕЙСЬКА УНІЯ
СВЯТИЙ ЙОСАФАТ КУНЦЕВИЧ
ЙОСИФ ВЕЛЯМИН РУТСЬКИЙ
ОБʼЄДНАННЯ ПЕРШИХ ВАСИЛІЯНСЬКИХ МОНАСТИРІВ
ДІЯЛЬНІСТЬ ВАСИЛІЯН У XVII-XVIII ст.
ВАСИЛІЯНИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
СТАТИСТИКА ВАСИЛІЯН І ЇХНІХ МОНАСТИРІВ В РОКАХ 1801-1826
ХОЛМСЬКА ПРОВІНЦІЯ РІЗДВА МАТЕРІ БОЖОЇ
ВАСИЛІЯНСЬКИЙ ЧИН У АВСТРІЇ
ДОБРОМИЛЬСЬКА РЕФОРМА
ПОДІЛ ЧИНУ НА ПРОВІНЦІЇ І ВІЦЕПРОВІНЦІЇ
ГЕНЕРАЛЬНА КУРІЯ ЧСВВ В РИМІ
ВАСИЛІЯНСЬКИЙ ЧИН ЗА ЧАСІВ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ
СУЧАСНИЙ СТАН ВАСИЛІЯНСЬКОГО ЧИНУ СВ. ЙОСАФАТА
СТАТУТ ВАСИЛІЯНСЬКОГО ЧИНУ СВЯТОГО ЙОСАФАТА
Всі сторінки

ЙОСИФ ВЕЛЯМИН РУТСЬКИЙ


Іван Велямин народився в с. Рута, недалеко Новгородка на Білій Русі, в 1574 році. Його батько Фелікс Велямин походив з Московщини, звідки переїхав на Білорусь, уникаючи переслідувань від Івана Грозного і там, отримав від польського короля Зиґмунда-Августа хутір Рута. З того часу, родина Веляминів почала додавати до свого прізвища нове: Рутські.

В тих часах серед українсько-білоруської шляхти поширювався кальвінізм, на який перейшов також Фелікс Рутський, однак його сина охрестив не кальвінський пастор, а місцевий парох за східним обрядом, давши йому хресне імʼя Іван.

Коли Іван підріс, батьки віддали його на науку до кальвінської школи у Вільні. Там Іван почав ходити до церкви Отців Єзуїтів слухати проповіді, які йому дуже подобалися, але вчителі кальвінської школи йому це забороняли. З того часу, Іван почав сумніватися в правдивості кальвінської науки.

В 1590 р., батьки дали його на навчання до Праги, де він студіював в Карловім університеті. Тут, під проводом визначного Єзуїта о. Крісляка, Рутський прийняв католицьку віру в латинському обряді, у 1592 році. Вже у Празі, Рутський хотів вступити до Ордену Отців Єзуїтів, але раптово захворів і від цього наміру йому прийшлося тоді відмовитися.

У 1953 р., за порадою Єзуїтів, Рутський виїхав до Вюрцбурга, в Західній Німеччині, де три роки вивчав філософію й закінчив навчання науковим ступенем у 1596 р.

Після смерті батька, а також отримавши пересторогу від своєї матері позбутися матеріального утримання із-за прийняття католицької віри, Рутський вирішив виїхати на навчання до Риму, хоч і знаходився в скрутному матеріальному становищі.

Під час навчання в грецькій колегії, після довгих вагань, Рутський прийняв тут східний обряд, хоч і знав про сумний стан Української Церкви. В цьому рішенні, на нього вплинула розмова з Папою Климентом VIII, який перед тим прийняв Українську Церкву до єдності з Вселенською Католицькою Церквою.

В 1603 р., Рутський закінчив богословські студії в Римі, і з волі Святішого Отця поїхав до Білорусі, де мав працювати над утвердженням щойно здійсненої Унії.

У Вільні, тамошній Митрополит Іпатій Потій з недовірʼям прийняв Рутського і відмовився уділяти йому священичі свячення, беручи до уваги його кальвінське виховання і перехід на латинський обряд.

Однак це, хоч і розчарувало Рутського, але також спонукало його шукати інші способи бути корисним для справи Унії.

Він заснував у Вільні школу для хлопців, яких не тільки навчав, але й харчував та одягав за власні кошти, чим викликав подив серед сенаторів й шляхти. Також часто брав участь в прилюдних дискусіях, під час яких відстоював Унію та Христового Намісника, і багатьох переконував в правдивості своїх суджень.




В той час Іван Рутський познайомився з купецьким помічником у Вільні – Іваном Кунцевичем і в скорому часі з ним щиро заприязнився.

Серед своїх щоденних справ, Рутський серйозно задумувався над Реформою Східної Церкви. В рамках цих задумів, навіть пропонував Генеральному Настоятелю Кармелітів Босих заснувати в Литві східну вітку цього Ордену.

У 1605 р., кармелітський місіонер о. Павло Симеон, як папський легат їхав до Персії через Москву і в цю подорож взяв з собою І. Рутського.

В Москві він пробув до березня 1606 року, а в квітні поїхав до Риму, де представив Святішому Отцю програму зʼєднання Церков. Крім східних віток латинських Чинів, він запропонував тоді в Римі ще й реформу Василіян.

Повернувшись до Вільна, Рутський застав свого приятеля Кунцевича в Святотроїцькому монастирі, як монаха Йосафата. Святість цього молодого ченця захоплювала Рутського і він тоді зрозумів, що коли виховається молоде покоління таких Василіян, то стан Української Церкви одразу покращиться.

Отримавши й сам від Христа покликання, 7 вересня 1607 р., Іван Рутський вступив до Монастиря Святої Трійці у Вільні, а наступного дня, з рук Митрополита Потія, прийняв чернечу рясу і нове монаше імʼя Йосиф. 1 січня 1608 р. склав чернечі обіти і досвідчив незвичайного спокою, переконавшись, що грецький обряд та Українська Церква стали йому рідними.

 


Разом з Йосафатом Кунцевичем, Йосиф Рутський відновив Святотроїцький монастир і чернечу карність та науку в ньому.

В 1611 р., Митрополит Потій іменував його Святотроїцьким Архимандритом, і того ж самого року висвятив його на свого помічника, з титулом Галицького єпископа й правом наслідства.

У 1612 р., Митрополит Потій передав Рутському управління всієї Митрополії, а після смерті Митрополита, Рутський вступив на митрополичий престол в 1614 році.

30 жовтня 1615 р., Папа Павло V підніс Митрополита Рутського до гідності Асистента папського трону. Крім цього, Митрополит отримав від Папи багато привілеїв для своєї Митрополії і стипендій для навчання своїх ченців в Папських колегіях Європи.

Після повернення з Риму почав працювати над реорганізацією Василіянського Чину і упорядкуванням монаших правил в дусі Св. Василія Великого. Свої ідеї він поступово втілював в життя і з часом Василіянський Чин став структурно-упорядкованим, стрімко розвивався в духовному та інтелектуальному плані й служив поширенню єдності Церков.

Рутський приклав неабиякі зусилля для утвердження церковної Унії і до кінця свого життя самовіддано працював для цієї справи.

Помер Митрополит Рутський 5 лютого 1637 року у Дермані, а поховали його у Вільні, звідки у 1655 році московські війська вивезли його домовину в невідоме місце.

Папа Урбан VIII назвав Рутського «Колюмною Церкви, Атлантом Унії, Атанасієм Руси». А Папа Григорій XV відзначав його «непохитність побожності та світлий ум, що посвятив себе і всі свої сили за гідність католицької релігії».

 




 
@Mail.ru