Рік Св. Йосафата - 2015

Рік богопосвяченого життя

Помʼяник Провінції

Управа Провінції

Монастирі Провінції

Історія ЧСВВ

Рік Св. Василія Великого

Випадкове фото з галереї


Празник Зіслання Святого Духа 2012 р.-52
Відпустові святкування...
Празник Зіслання Свято...

Нам подобається...

Книжкові видання

Адреса Осідку Провінції

Подивитися на Яндекс.Картах

с. Малий Березний

вул. Центральна, 156

Великоберезнянський р-н.

Закарпатська обл. 89040, УКРАЇНА

Тел. (03135) 31-414

Тел./факс: (03135) 31-413

Ел. пошта: osbm.s.n@i.ua

 

Опитування

Чи подобається Вам сайт?
 

Вхід



Останні коментарі

Поділитися посиланням!

FacebookRSS Feed
Головна ПУБЛІКАЦІЇ РІК СВ. ЙОСАФАТА І МИТР.Й.РУТСЬКОГО Виленська обнова чернечого життя (1607-1609)
Виленська обнова чернечого життя (1607-1609) PDF Друк e-mail
ПУБЛІКАЦІЇ - РІК СВ. ЙОСАФАТА І МИТР. Й. РУТСЬКОГО
Понеділок, 16 лютого 2015, 20:24

alt

Божим благословенням, молитвою Церкви і народу Божого, василіянська виленська чернеча обнова постала, скріпилась і зросла волею й дією двох людей, яким імення: Йосафат і Йосиф, у мирі – Кунцевич і Рутський. У неї вони вклали як основний фонд: Йосафат – елементи східного чернецтва молитви, покути, богослужби, покори і скромності; Йосиф – науку-знання, зразки і приклади інших Чинів, ініціативу і пробоєву волю провідника.

Ці вклади не були конкуренційними, але созвучними – доповнювали себе, створюючи одне ціле, спосібне жити й діяти. Вони виходили з нічого, мали на шляху багато перешкод до усунення, а мусіли створити все. І можна сказати, що за три роки диякон Йосафат і єрей Йосиф поклали живі й надійні основи під майбутній розвиток чернечого тіла, якому ймення – Чин святого Василія Великого, за типіконом-уставом Рутського, який проголосив його в 1617 р. як митрополит Київський.

 

alt

 

Реставрація монастиря і церкви Св. Трійці (1608).

Склавши на початку 1608 року чернечі обітниці та прийнявши єрейські свячення, Рутський і Кунцевич взялися рішуче до наладнання чернечого побуту, спершу ж таки зовнішніх його структур: монастиря і церкви.

Йосиф Рутський вніс у виленський монастир свою дідизну, бувши в своєму роді одинаком; та цього не вистачало. Тому виленські ченці влаштували у Вильні ширшу збірку і городяни відгукнулися прихильно на потреби улюбленої Свято-Троїцької церкви. Багато причинився до успіху цього діла виленський воєвода – Микола Радзівіл та виленський латинський єпископ – Бенедикт Война. Продовж 1608 р. був закуплений потрібний матеріал та пороблені відповідні будівельні й реставраційні роботи. І Йосафат, і Йосиф були душею будови та наглядали за виконанням її вимог і призначення. Перед зимою 1608/9 року викінчено одне монастирське крило та приведено лад у церкві. Тому, прийнявши в 1608 р. ще чотирьох кандидатів, Кунцевич і Рутський із 8 молодими ченцями могли вже зимувати в новому будинку. Згодом будова поступала далі, і так оновлений та розбудований монастир успівав приймати наплив молодих покликань. Звідси виленський монастир став однією з більших монастирських споруд обновленого василіянського чернецтва та міг залишитися на довгі десятиліття центром василіянського чернецтва виленської реформи, що до 1743 року носила назву чернечого Згромадження Св. Трійці. Тут був і центр, і осідок влади Чину в XVII столітті.

 

alt

 

Введення нового чернечого ладу.

В 1608 р. проживало в мурах виленського манастиря яких 12-13 ченців. Монастир очолював архимандрит Самійло Сінчило, з двома-трьома ченцями давнього виховання; молоду чернечу громаду з 8 молодих ченців очолив о. Йосиф Рутський та диякон Йосафат Кунцевич.

Можна сказати, що в цих перших двох роках виленський монастир був монастирем новіціятським, із перевагою виховних, наукових і богослужбових занять. Рутський вніс у це діло свою науку, він навчав молодих ченців правд віри, катехизму, засад чернечої досконалості, здається за творами св. Василія, які він міг зглибити в Римі; викладав історію Церкви та вчив латинської й церковно-словʼянської богослужбової мови, Йосафат зайнявся богослужбою і церквою, передаючи молодим ченцям любов до обряду й богослужби, навчаючи церковного чернечого уставу, напівів, даючи в цьому найкращий особистий приклад.

Кожного дня в монастирі служилось Церковне Правило в його традиційних східніх частинах денного і нічного освячення часу, за участю принаймні диякона Йосафата; із висвяченням Рутського на пресвітера, служилась щоденна Св. Літургія, бо відправляв її кожного дня. В новій чернечій громаді відновлено давню старо-християнську чернечу практику частого Св. Причастя, яка в пливі століть з різних причин забулася. А це мало благодатний вплив не тільки на ченців, але і на мирян Вильна. Церква Св. Трійці була цілий день доступна вірним, які в кожну пору дня могли брати участь у церковній молитві і очистити свою душу в Св. Тайні Покаяння, до якої зокрема Йосафат, хоч тільки диякон, приготовляв вірних, даючи в тому особистий приклад і ченцям, і вірним.

 

alt

 

Читання Священного Писання і церковних книг, а то й життя Святих було щоденною практикою виленської молодої громади. Згодом, із поступом літ, молоді ченці, відай, користали з викладів Свято-Троїцької митрополичої Семінарії, яка була приміщена у прилеглих до церкви будинках, поки здібніші з них не пішли на вищі студії до Виленської Академії та до інших папських семінарій, навіть закордонних. Більше того: деякі з професорів Виленської Академії – нпр. о. Фабрицій Ковальський – помагали і на місці викладами богословських предметів. За такого ладу мала громадка зростала скоро в духовних і церковних знаннях, одержуючи так схвалення церковної влади та притягаючи до себе молодь. І мале стадо росло й розвивалося на благо народу.

 

Джерело:

М. М. Соловій і А. Г. Великий ЧСВВ, Св. Йосафат Кунцевич – його життя і доба, Торонто-Канада, 1967.

 

 
@Mail.ru