Рік Св. Йосафата - 2015

Рік богопосвяченого життя

Помʼяник Провінції

Управа Провінції

Монастирі Провінції

Історія ЧСВВ

Рік Св. Василія Великого

Випадкове фото з галереї


Архієрейська Божественна Літургія - уділення дияконських свячень-24
Празник Різдва Пресвят...
Архієрейська Божествен...

Нам подобається...

Книжкові видання

Адреса Осідку Провінції

Подивитися на Яндекс.Картах

с. Малий Березний

вул. Центральна, 156

Великоберезнянський р-н.

Закарпатська обл. 89040, УКРАЇНА

Тел. (03135) 31-414

Тел./факс: (03135) 31-413

Ел. пошта: osbm.s.n@i.ua

 

Опитування

Чи подобається Вам сайт?
 

Вхід



Останні коментарі

Поділитися посиланням!

FacebookRSS Feed
Головна ПУБЛІКАЦІЇ РІК БОГОПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯ - 2015 Аспект майбутності в богопосвяченому житті
Аспект майбутності в богопосвяченому житті PDF Друк e-mail
ПУБЛІКАЦІЇ - РІК БОГОПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯ - 2015
Понеділок, 16 лютого 2015, 17:58

alt

Поняття майбутності закладене вже в самій сутності богопосвяченого життя. Це його есхатологічний вимір. Справжня богопосвячена особа за самою своєю природою – це майбутність вже тут і тепер:

а) богопосвячені особи постійно нагадують, що «на цьому місці не маємо постійного помешкання, тому що наша батьківщина є в небі». Вони постійно вказують на шлях до майбутнього, вічного й остаточного призначення людини в Божому Царстві. Ця духовність розвиває правдиве розуміння небесних речей, сприяє радісному очікуванню приходу Небесного Царства, яке є місцем миру й відпочинку. У монастирських середовищах складають чудові та повні подиву й глибокого значення гимни прослави Небесного Царства, небесного Єрусалиму.

Богопосвячені особи пригадують, що Боже Царство прийде від Бога: небесний Єрусалим остаточно сходить з неба, а не міститься на землі. А через те, що є велика відстань між діянням Бога й діянням людини, маємо потребу втечі від світу, яка підтверджує непохитність християнства в цьому світі, забрудненому злом. Богопосвячені особи також засвідчують, що зусиль людини недостатньо для спасення: потрібна покора, яка знищує гордість людини в її фальшивій самовпевненості.

Розуміння нашого остаточного призначення сприяє живій вірі та розумінню Божих правд тих, які все своє життя віддали в Божі руки. Тому з цього огляду монахи вважають себе громадянами небесного Єрусалиму;

б) богопосвячені особи пригадують, що Царство Боже є даром, який випрошують у покорі й постійній молитві; воно не є наслідком людської дії, навіть якщо людина може приготувати його прихід. Сповнення людської історії не є в самій історії, а походить із висот, є даром і плодом молитви, так, як ми просимо про це в Господній молитві «Отче наш»: «Нехай прийде Царство Твоє».

Сама Господня молитва є також тією постійною школою, де день у день себе виховуємо до того, щоб славилося Боже імʼя, а не моє, щоб прийшло Царство Боже, а не моє; щоб сповнялася воля Божа, а не моя; щоб постійно просити і працювати на хліб насущний; щоб щоденно просити прощення і прощати; щоб весь час боротися зі спокусами і визволятися від зла. Тож Господня молитва – це постійна формація людини, а остання наука буде – наш відхід із цього світу;

в) есхатологічний вимір завжди наявний в усіх формах богопосвяченого життя: на Заході і на Сході, де цей вимір виражений більш позитивно (богословʼя прослави).

Активна форма богопосвяченого життя теперішнього часу показує іншу рису есхатологічного виміру: передсмак неба в безоднях людської біди й нещастя через харитативну посвяту й участь у боротьбі за справедливість. Блискучий приклад цього в сучасному світі – Мати Тереза з Калькутти (пор. УС, 26в, 27г, 276). Тому переживання вже тут і тепер майбутності не робить богопосвяченої особи бездіяльною чи відчуженою від справ цього світу, а підштовхує її до праці над поширенням Божого Царства на землі, до місіонерської діяльності й перетворення суспільства.

Отже, якщо богопосвячена особа живе своєю посвятою, то вона вже є майбутністю і запевняє майбутність.

Тому надія на майбутність є лише тоді, коли богопосвячена особа постійно себе удосконалює, згідно з євангельським запрошенням: «Будьте досконалі, як і Отець ваш Небесний досконалий» (Мт. 5, 48) або «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5, 16). Це запрошення Христа Спасителя дало апостолу Павлові право пригадати всім християнам: «Це ж саме воля Божа – святість ваша» (1 Сол. 4, 3).

Отже, богопосвячені особи передусім запрошені зростати в захопленні особою Ісуса Христа, молитися, як Він молився, жертвуватися, як Він жертвувався, і віддавати своє життя заради Царства, як Він віддав його, – повністю й радикально.

Такий індивідуальний процес зростання в духовному житті наголошує традиція східного монашества, особливо через процес «обожествлення» людини, що відображається в Богоподібності і Христоподібності та в піддатливості на найменші віяння Святого Духа.

Тому постійна інституційна формація має, по суті речі, завдання створювати цю есхатологічну напругу до вищого, до досконалішого. Це постійний процес виховання себе. Брак такої постійної формації може означати духовну смерть богопосвяченої особи й одночасно невблаганно вести до смерті самої інституції. Хто ж прийде до такої інституції, де згасає дух зусилля до Божого Царства, де панує світський стиль життя, де ніхто не хоче більше себе вдосконалювати?

Преосвященний владика Діонізій Ляхович ЧСВВ

«Постійна формація як підготовка до майбутності в богопосвяченому житті»

Матеріали V сесії Патріаршого собору УГКЦ

 

 
@Mail.ru