Рік Св. Йосафата - 2015

Рік богопосвяченого життя

Помʼяник Провінції

Управа Провінції

Монастирі Провінції

Історія ЧСВВ

Рік Св. Василія Великого

Випадкове фото з галереї

Нам подобається...

Книжкові видання

Адреса Осідку Провінції

Подивитися на Яндекс.Картах

с. Малий Березний

вул. Центральна, 156

Великоберезнянський р-н.

Закарпатська обл. 89040, УКРАЇНА

Тел. (03135) 31-414

Тел./факс: (03135) 31-413

Ел. пошта: osbm.s.n@i.ua

 

Опитування

Чи подобається Вам сайт?
 

Вхід



Останні коментарі

Поділитися посиланням!

FacebookRSS Feed
Головна ПУБЛІКАЦІЇ РІК БОГОПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯ - 2015 Лист Папи Франциска до богопосвячених осіб
Лист Папи Франциска до богопосвячених осіб PDF Друк e-mail
ПУБЛІКАЦІЇ - РІК БОГОПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯ - 2015
Середа, 07 січня 2015, 20:26

alt

Апостольський лист Святішого Отця Франциска до усіх богопосвячених осіб з нагоди Року богопосвяченого життя (повний текст).

Дорогі сестри і брати в богопосвяченому житті!

Пишу до вас, як Наступник Петра, якому Господь доручив завдання стверджувати у братів вірі (пор. Лк 22,32), але також звертаюся до вас як ваш брат, що, як і ви, посвятився Богові.

Разом дякуймо Отцеві, Який покликав нас слідувати за Ісусом у повному прийнятті Його Євангелія і в служінні Церкві, та влив у наші серця Святого Духа, Який є джерелом нашої радості, щоб свідчити усьому світові Божу любов і милосердя.

Повторюючи думки багатьох із вас та Конгрегації Інститутів богопосвяченого життя і Товариств апостольського життя, з нагоди 50-ї річниці Догматичної Конституції про Церкву Lumen gentium – Світло народів, яка в шостому розділі говорить про чернецтво, як також Декрету Perfectae caritatis – Досконалої любові про оновлення чернечого життя, я вирішив оголосити Рік Богопосвяченого Життя, який розпочнеться 30 листопада цього року, тобто в першу неділю Адвенту, та завершиться на свято Жертвування Ісуса у храмі (Стрітення Господнього) 2 лютого 2016 року.

Вислухавши думку Конгрегації Інститутів богопосвяченого життя і Товариств апостольського життя, як завдання цього Року я вказав ті ж самі, які святий Іван Павло II запропонував Церкві на початку третього тисячоліття, повторюючи, певною мірою, те, що він вже написав у Апостольському післясинодальному повчанні Vita consecrata – Богопосвячене життя: «Ви повинні не тільки пам'ятати й розповісти про свою славну історію, але й творити нову величну історію! Дивіться в майбутність, до якої вас скеровує Дух, щоб вершити з вами великі речі» (ч. 110).

 

І – Мета Року Богопосвяченого Життя

1. Перша ціль – це поглянути з вдячністю на минуле. Кожен наш Інститут походить з багатої харизматичної спадщини. В їхніх початках присутня дія Бога, Який діянням свого Духа кличе деяких осіб зблизька слідувати за Христом, щоб перекласти Євангеліє в особливий спосіб життя, щоб читати очима віри знаки часу та творчо відповідати на потреби Церкви. Цей первинний досвід пізніше зріс і розвинувся за участю інших членів у нових географічних і культурних умовах, породжуючи нові способи здійснення харизми, нові ініціативи та вираження апостольської любові. Це немов насіння, з якого виростає дерево та розгортає своє віття.

Протягом цього Року було б доцільним, щоб кожна богопосвячена спільнота замислилася над своїм походженням та історичним розвитком для того, щоб подякувати Богові, Який уділяє Церкві свої численні дари, які її прикрашають і підготовляють до всякого доброго діла (пор. Lumen gentium – Світло народів, 12).

Необхідно приділяти увагу власній історії для того, щоб зберегти живою ідентичність спільноти, як також, щоб зміцнювати її єдність та почуття приналежності до неї її членів. Тут не йдеться про те, щоб займатися археологією чи плекати непотрібні ностальгії, а радше – наново пройти шляхом минулих поколінь, щоб віднайти у ньому надихаючу іскру, високі ідеали, задуми й цінності, які надихнули їх, починаючи від Засновників, Засновниць та перших спільнот. Це також спосіб усвідомити, як вони жили харизмою протягом історії, які творчі спонуки ця харизма пробудила, з якими труднощами зустрічалася і як їх долали. При цьому можуть виявитися непослідовності, плід людської немочі, а, іноді, й забуття про деякі суттєві аспекти харизми. Все це є повчальним та у своїй сукупності стає закликом до навернення. Тому, розповідати власну історію означає прославляти Бога і дякувати за всі Його добродійства.

В особливий спосіб дякуємо Богові за 50 років, що проминули після II Ватиканського Собору, який становив «подих» Святого Духа для всієї Церкви. Завдяки йому богопосвячене життя здійснило плідний шлях оновлення, який з його проблисками світла й тінями, був часом благодаті, позначеним присутністю Духа.

Нехай же цей Рік Богопосвяченого Життя стане також нагодою для смиренного визнання, разом із великою довірою до Бога, Який є Любов’ю (пор. 1 Ів 4,8), власної слабкості, переживаючи її, як досвід милосердної Господньої любові; нагодою, щоб голосно промовити до світу та з радістю свідчити святість і життєздатність, притаманні значній більшості тих, які покликані слідувати за Христом у богопосвяченому житті.

2. Цей Рік також закликає нас зі захопленням жити сьогоденням. Сповнена вдячності пам'ять про минуле спонукає нас, уважно прислухаючись до всього того, що Святий Дух сьогодні промовляє до Церкви, якомога глибше здійснювати істотні аспекти нашого богопосвяченого життя.

Від початків першого монашества, аж до «нових спільнот» нашого часу, кожна форма богопосвяченого життя зродилася від поклику Святого Духа, щоб слідувати за Христом, згідно з навчанням Євангелія (пор. Perfectae caritatis – Досконалої любови, 2). Для Засновників і Засновниць, найвищим правилом було Євангеліє, а усі інші правила були лише відображенням Євангелія та засобами для того, щоб жити ним у повноті. Їхнім ідеалом був Христос, цілковите єднання з Ним, аж до тієї міри, щоб могти сказати з Павлом: «Для мене бо життя – Христос» (Флп 1,21); для них обіти мали значення лише як засіб здійснення цієї палкої любові.

Протягом цього Року ми повинні запитати себе: Чи і як саме також і ми відкриті на вимоги Євангелія; чи воно насправді є «підручником» нашого повсякденного життя та рішень, які ми покликані прийняти. Бо Євангеліє є вимогливим і наказує жити ним радикально та щиро. Тому, не достатньо тільки його читати (хоча читання і вивчення Писання є вкрай необхідними), не достатньо розважати над ним (що ми з радістю робимо кожного дня). Ісус просить нас здійснювати його, жити його словами.

Ми повинні також запитати себе: Чи Ісус насправді є нашою першою і єдиною любов’ю, як це ми обіцяли, складаючи наші обіти? Лише тоді, якщо це так, ми зможемо й повинні в істині й милосерді любити кожну людину, яку зустрічаємо на своєму шляху, бо ми дізналися від Нього, що таке любов і як любити: ми вмітимемо любити, бо матимемо Його ж серце.

Наші Засновники і Засновниці відчули у собі співчуття, яке охоплювало Ісуса, коли Він бачив людей, які були немов розпорошені вівці, що не мають пастуха. Подібно до Ісуса, Який керуючись співчуттям, обдаровував їх Своїм словом, зціляв хворих, давав голодним хліб та приніс у жертву Своє власне життя, також і Засновники віддали себе на служіння людству, до якого Святий Дух їх посилав у найрізноманітніший спосіб: через заступництво у молитвах, проповідування Євангелія, катехизацію, освіту, служіння бідним і хворим… Креативність милосердної любові не знала меж і була здатною відкрити незліченні способи для того, щоб внести подих Євангелія в культури і найрізноманітніші суспільні середовища.

Рік Богопосвяченого Життя ставить перед нами запитання про вірність дорученій нам місії. Чи наше служіння, наші діла й наша присутність згідні з тим, до чого Святий Дух покликав наших Засновників? Чи є вони відповідними для досягнення поставлених цілей в сьогоднішньому суспільстві та Церкві? Чи існує щось такого, що потрібно змінити? Чи маємо те саме співчуття до наших людей і перебуваємо поруч із ними, щоб поділяти з ними радощі й болі, так щоб по-справжньому розуміючи їх потреби, змогти дати свій внесок, щоб на них відповісти? «Та сама великодушність і самопожертва, які надихали Засновників, – як уже висловився святий Іван Павло ІІ, – тепер повинні наснажувати вас, їхніх духовних дітей, підтримувати живими харизми, які силою Святого Духа, що їх пробудила, й надалі збагачуються й пристосовуються, не втрачаючи свого справжнього характеру, щоб віддатись на служіння Церкви та привести до повноти Христового Царства» [1].

Коли згадуємо свої початки, виходить на яв ще один аспект богопосвяченого життя. Наші Засновники і Засновниці були зачаровані єдністю 12 апостолів навколо Ісуса і спільністю, якою вирізнялася перша громада в Єрусалимі. Тому, створюючи свої спільноти, Засновники прагнули повторити ці моделі євангельського життя: бути одним серцем і однією душею, радіти присутністю Господа (пор. Perfectae caritatis – Досконалої любови,15).

Переживати теперішність із захопленням означає бути «експертами сопричастя», «свідками і будівничими того «проекту сопричастя», що є вершиною історії людини згідно з Божим задумом» [2]. У суспільстві, позначеному протистояннями, труднощами в співіснуванні різних культур, гнобленням найслабших і нерівністю, ми покликані запропонувати конкретну модель спільноти, яка, визнаючи гідність кожної людини і взаємоподіл особистими дарами, дає змогу жити у братерських стосунках.

Отже, будьте жінками і чоловіками сопричастя! З рішучістю будьте присутні там, де існують відмінності та напруженість, і будьте вірогідним знаком присутності Святого Духа, Який пробуджує в серцях гаряче прагнення того, щоб усі були одно (пор. Ів 17,21). Живіть містикою зустрічі, «здатністю чути і вислухати інших людей; здатністю спільно шукати шляхи та засоби» [3], дозволяючи просвічувати себе взаєминами любові трьох Божественних Осіб (див. 1 Ів 4,8), ідеалу всіх міжособистісних стосунків.

3. З надією прийняти майбутнє є третім завдання цього Року. Нам відомі труднощі, з якими зустрічається богопосвячене життя у своїх різноманітних проявах: зменшення покликань і старіння, особливо в західному світі; економічні проблеми, пов'язані зі світовою фінансовою кризою; виклики, пов’язані з міжнародним виміром та глобалізацією; пастки релятивізму, суспільне виключення і брак соціальної значимості… Але саме на тлі цих невизначеностей, які поділяємо з багатьма нашими сучасниками, здійснюється наша надія, що є плодом віри в Господа історії, Який не перестає повторювати нам: «Не бійся... бо Я з тобою» (Єр 1,8).

Надія, про яку говоримо, не ґрунтується на статистичних даних чи дієвості, але на Тому, на Кого ми поклали нашу надію (пор. 2 Тим 1,2) і для Якого «немає нічого неможливого» (Лк 1,37). Це надія, яка не розчарує, але дає змогу богопосвяченому життю і надалі писати велику історію майбутнього, до якого ми повинні завжди звертати свій погляд, усвідомлюючи, що саме до нього нас спонукає Святий Дух, щоб і надалі вершити з нами великі діла.

Не слід піддаватися спокусам кількості й ефективності, ні, тим більше, спокусі покладатися на власні сили. З чуйною пильністю досліджуйте горизонти свого життя і теперішній час. Разом з Бенедиктом XVI закликаю вас: «Не приєднуйтесь до лихих пророків, які проголошують кінець або безглуздість богопосвяченого життя в Церкві наших днів; а, радше, зодягніться в Ісуса Христа і зодягніть зброю світла, – як закликає святий Павло (пор. Рм 13,11-14), – залишаючись чуйними і пильними»[4]. Прямуймо вперед нашим шляхом і завжди повертаймося на нього з упованням на Господа.

Звертаюся, насамперед, до вас, молодих. Ви є сучасністю, тому що берете активну участь у житті ваших інститутів, даючи вирішальний вклад свіжістю і великодушністю свого вибору. Одночасно, ви є їхнім майбутнім, тому що незабаром будете покликані взяти у свої руки провід життя, формування, служіння й місії. Протягом цього Року ви будете активними учасниками діалогу з поколінням, які випередило вас. У братському спілкуванні матимете змогу збагачуватися його досвідом і мудрістю, а, одночасно, зможете заново запропонувати йому ідеал, яким вони жили на початках, запропонувати спонуки і свіжість свого ентузіазму, щоб разом шукати нові способи життя Євангелієм та якнайкращі відповіді на вимоги свідчення та звіщення.

Радію з приводу того, що ви – молоде покоління різних інститутів – матимете можливість зустрітися разом. Нехай ця зустріч стане звичним засобом спілкування, взаємної підтримки та єдності.

 

ІІ. Очікування від Року Богопосвяченого Життя

Чого я в особливий спосіб очікую від цього Року благодаті Богопосвяченного життя?

1. Щоб завжди було правдою те, що я сказав одного разу: «Де присутні богопосвячені особи, там є радість». Ми покликані, щоб досвідчувати і виявляти іншим, що Бог може наповнити наше серце і зробити нас щасливими, без необхідності шукати свого щастя деінде; що справжнє братерство, яке практикуємо у наших спільнотах, живить нашу радість; що наша повна відданість на служіння Церкві, родинам, молоді, особам похилого віку, бідним, здійснює нас, як особистостей і дає повноту нашому життю.

Нехай же між нами не буде видно сумних облич, незадоволених і ображених осіб, тому що «сумне наслідування – це наслідування жалюгідне». Також і ми, як і всі інші чоловіки та жінки, переживаємо труднощі, темні ночі духа, розчарування, хвороби, зменшення сил, спричинене старінням. Власне в цьому ми повинні віднайти «досконалу радість», навчитись розпізнавати обличчя Христа, Який став у всьому подібним до нас, і, таким чином, відчувати радість, знаючи, що ми стали подібними до Нього, що заради любові до нас не відмовився від хресних страждань.

У суспільстві, яке пропагує культ ефективності, надмірного дбання про здоров’я, успіху і відмежовує бідних та усуває «переможених», можемо своїм життям свідчити правдивість слів св. Письма: «Коли я немічний, тоді я міцний» (2 Кор 12,10).

Можемо впевнено застосовувати в богопосвяченому житті те, що я написав в Апостольському посланні Evangelii gaudium – Радість Євангелія, цитуючи проповідь Бенедикта XVI: «Церква не зростає від прозелітизму, але від притягання» (ч. 14). Саме так, богопосвячене життя зростає не завдяки прекрасним заходам пропагування покликань, але якщо юнаки й дівчата, зустрічаючись з нами, відчують привабливість богопосвяченого життя, якщо побачать нас щасливими чоловіками й жінками! Так само його апостольська успішність не залежить від продуктивності та сили засобів. Промовляти повинно ваше життя, життя, з якого випромінюється радість і краса життя Євангелієм і наслідування Христа.

Повторю також і вам те, що я був сказав минулого року Церковним рухам у навечір’я Зіслання Святого Духа: «Цінністю Церкви, по-суті, є жити Євангелієм і свідчити про нашу віру. Церква – це сіль землі, це світло світу, вона покликана до того, щоб унаявнити в суспільстві закваску Царства Божого, а чинить це, найперше, своїм свідченням, свідченням братньої любові, солідарності та співучасті» (18 травня 2013).

2. Я очікую, що ви «розбудите світ», тому що однією із головних характерних ознак богопосвяченого життя є пророцтво. Як я вже казав Генеральним Настоятелям, «євангельський радикалізм не належить виключно чернецтву, але стосується всіх. Але ченці слідують за Ісусом особливим чином, у пророчий спосіб». Це пріоритет, якого тепер вимагається: «бути пророками, що свідчать про те, як Ісус жив на цій землі… Чернець ніколи не повинен відмовлятися від пророцтва» (29 листопада 2013).

Пророк отримує від Бога здатність заглянути в історію, в якій він живе, та пояснювати події: він як вартовий, що пильнує протягом ночі та знає, коли настає світанок (пор. Іс 21,11-12). Він знає Бога і знає чоловіків та жінок, своїх братів і сестер. Він здатний розпізнавати, а також викривати зло гріха та несправедливості, тому що є вільним і не зобов’язаний ні перед ким відчитуватися, крім Господа Бога, й не має жодних інших інтересів, крім Божих. Пророк, зазвичай, стоїть на боці бідних і беззахисних, бо знає, що Сам Бог на їхньому боці.

Так що я очікую, що ви не будете тяжіти до «утопії», але знайдете способи створення «альтернативного простору», де можна жити євангельською логікою дару, братерства, прийняття відмінностей, взаємної любові. Монастирі, спільноти, духовні центри, школи, лікарні, дитячі будинки і всі ті місця, які зродилися з милосердної любові і харизматичної креативності, чи зродяться завдяки подальшій винахідливості, повинні дедалі більше ставати закваскою суспільства, натхненого Євангелієм, «містом на горі», яке свідчить істину й силу Ісусового слова.

Іноді, як це трапилося з Іллею та Йоною, може з’явитись спокуса втікати, відмовитися від пророчого обов’язку, тому що він занадто вимогливий, тому що ми втомилися чи розчарувалися результатами. Але пророк знає, що він ніколи не самотній. Також і нас, як Єремію, Господь Бог запевняє: «Не бійся... бо Я з тобою, щоб тебе врятувати» (Єр 1,8).

3. Ченці й черниці, як і всі інші богопосвячені особи, покликані бути «знавцями сопричастя». Тож я очікую, що «духовність спільності», заповідана св. Іваном Павлом ІІ, стане дійсністю і що ви будете в авангарді, приймаючи «великі виклики, що стоять перед нами» в цьому новому тисячолітті: «зробити Церкву домом і школою сопричастя» [5]. Я впевнений, що протягом цього Року ви будете серйозно працювати над тим, щоб ідеал братерства, якого прагнули Засновники і Засновниці, зростав у якнайрізноманітніших вимірах, немов концентричні кола.

Сопричастя здійснюється, перш усього, всередині спільнот власних інститутів. У зв'язку з цим, я запрошую вас перечитати мої часті зауваги, в яких я не втомлююся повторювати, що критиканство, плітки, заздрощі, ревнощі й суперництво є явищами, які не мають права з’являтися в наших домах. При такому укладі, шлях, що відкривається перед нами, є майже безмежним, оскільки мова йде про досягнення взаємного прийняття й уваги, про здійснення спільності в матеріальних і духовних добрах, про братнє виправлення, про пошану до слабших... Це «містика життя разом», яка вчиняє наше життя «святим паломництвом» [6]. Ми повинні запитати себе про взаємини між особами, що походять з різних культур, оскільки наші спільноти стають дедалі більше міжнародними. Яким чином можна надати кожному можливість до самовираження, можливість бути прийнятим зі своїми особливими даруваннями, стати повністю співвідповідальним?

Крім того, очікую, що зростатиме сопричастя між членами різних інститутів. Чи ж не міг би цей Рік стати для нас можливістю, щоб з більшою сміливістю вийти за межі власного інституту, щоб на місцевому та загальному рівнях разом працювати над спільними проектами щодо формування, євангелізації та соціального служіння? Таким чином, можна буде ефективніше запропонувати справжнє пророче свідчення. Сопричастя і зустріч між різними харизмами й покликаннями є шляхом надії. Ніхто не будує майбутнє в ізоляції, ані виключно власними зусиллями, але розпізнаючи себе в істині сопричастя, завжди відкритого на зустріч, діалог, слухання, взаємодопомогу та охороняє нас від хвороби замкненості у собі.

Одночасно, богопосвячене життя покликане прямувати до щирої взаємодії між усіма покликаннями в Церкві, починаючи від священиків і мирян, для того, щоб «плекати духовність сопричастя, насамперед у власному житті, а відтак – і в самій церковній спільноті та навіть поза її межами» [7].

4. Я також очікую від вас того, про що прошу всіх членів Церкви: вийти зі себе самих, щоб піти до екзистенційних периферій. «Ідіть по всьому світі» – це були останні слова, які Ісус сказав своїм учням і не перестає скеровувати сьогодні до всіх нас (пор. Мр 16,15). Нас чекає все людство: люди, які втратили будь-яку надію; сім'ї, що знаходяться в скрутній ситуації; покинуті діти; молодь, позбавлена майбутнього; покинуті хворі і похилі віком; багаті, насичені матеріальним, але з порожнечею в серці; чоловіки й жінки в пошуках сенсу життя, спраглі божественного...

Не закривайтесь у собі, не дозвольте, щоб вас придушували дрібні домашні чвари, не залишайтеся заручниками своїх проблем. Вони будуть вирішені, якщо ви виходитимете назовні, щоб допомагати іншим вирішувати їхні власні проблеми і звіщати добру новину. Ви знайдете життя, даючи життя, надію – даючи надію, любов – люблячи.

Очікую від вас конкретних жестів гостинності до біженців, близькості до бідних, креативності у катехизації, у проголошуванні Євангелія, у впроваджуванні до молитовного життя. І як наслідок, бажаю оптимізації структур, по-новому використовувати великі монастирські доми на користь діл, які найбільш відповідають сучасним вимогам євангелізації й милосердя, пристосування починань до нових потреб.

5. Я очікую, що кожна форма богопосвяченого життя буде запитувати себе про те, чого Бог і людство сьогодні очікують від них.

Монастирі та групи контемплятивного спрямування, могли би зустрічатися одні з одними, чи в якийсь інший спосіб встановити зв'язок між собою, щоб обмінюватися досвідом молитовного життя, того, як поглиблювати сопричастя з усією Церквою, підтримувати переслідуваних християн, як приймати і супроводжувати тих, які шукають глибшого духовного життя або потребують моральної чи матеріальної підтримки.

Те ж саме можуть чинити інститути, які посвячуються харитативному служінню, освітній діяльності й сприянні культурі; які анґажуються у звіщення Євангелія або виконують окремі душпастирські служіння; світські інститути з їхньою розгалуженою присутністю у соціальних структурах. Винахідливість Святого Духа породила настільки різноманітні способи життя і діяльності, що їх непросто класифікувати або вкласти в заздалегідь заготовані схеми. Отже, мені не можливо звернутися до кожної окремої форми харизми. Однак, цього Року ніхто не повинен ухилятися від належної перевірки своєї присутності в житті Церкви і свого способу відповіді на постійні й нові запити, які піднімаються навколо нас, а також на волання бідних.

Лише в такій уважності до потреб світу і в слухняності до спонук Святого Духа, цей Рік Богопосвяченого Життя перетвориться у справжній kairòs – Божий час, повний благодаті й перетворення.

 

ІІІ. Горизонти Року Богопосвяченого Життя

1. Цим листом, крім богопосвячених осіб, я звертаюся також і до мирян, які поділяють з ними ті самі ідеали, духовність і місію. Щодо цього, деякі чернечі Інститути мають давню традицію, інші – недавній досвід. Дійсно, довкола кожної чернечої родини, як також Товариств апостольського життя та Світських інститутів, збирається більша родина, «родина харизматична», яка включає в себе більше Інституцій, які ідентифікують себе з тією ж харизмою, і особливо мирян, які відчувають себе покликаними, власне, у їхньому мирянському стані, брати участь в тій же харизматичній дійсності.

Заохочую також і вас, мирян, прожити цей Рік Богопосвяченого Життя як благодать, що може допомогти вам краще усвідомити отриманий дар. Відзначайте його з усією вашою «родиною», щоб зростати і разом відповідати на заклики Святого Духа в сучасному суспільстві. У деяких випадках, коли члени різних Інститутів протягом цього Року зустрічатимуться одні з одними, намагайтесь і ви бути там присутніми, як вияв єдиного Божого дару, щоб так ознайомлюватися з досвідом інших харизматичних родин та мирянських груп, взаємно збагачуючись і підтримуючи одні одних.

2. Рік Богопосвяченого Життя стосується не тільки богопосвячених осіб, але й усієї Церкви. Тож звертаюся до всього християнського люду, щоб він дедалі більше усвідомлював дар, яким є існування численних богопосвячених чоловіків і жінок, спадкоємців великих святих, які творили історію християнства. Чим була би Церква без святого Венедикта і святого Василія, без святого Августина і святого Бернарда, без святого Франциска і святого Домініка, без святого Ігнатія Лойоли і святої Терези Авільської, без святої Анжели Мерічі та святого Вікентія де Поль? Список був би майже нескінченним, аж до святого Івана Боско і блаженної Терези з Калькутти. Блаженний Павло VI стверджував: «Без цього конкретного знаку, любов, яка оживлює всю Церкву, була би виставлена на небезпеку охолонути, спасенний парадокс Євангелія – послабитися, а “сіль” віри – звітритися у світі, що переживає етап секуляризації» (Evangelica Testificatio – Євангельське свідчення, 3).

Отож, заохочую всі християнські спільноти прожити цей Рік, насамперед, дякуючи Господеві та з вдячністю пригадуючи отримані дари, які й далі отримуємо завдяки святості Засновників і Засновниць та вірності власній харизмі численних богопосвячених осіб. Запрошую всіх згуртуватися навколо богопосвячених осіб, радіти з ними, поділяти їхні труднощі й співпрацювати з ними, наскільки це можливо, для здійснення їхнього служіння та їхніх починань, які, врешті-решт, є служіннями всієї Церкви. Дайте їм відчути любов і сердечність всього християнського люду.

Благословлю Господа за щасливий збіг Року Богопосвяченого Життя з Синодом про сім'ю. Родина і богопосвячене життя є покликаннями, що носять в собі багатство і благословення для всіх, є простором людяності в будуванні життєвих стосунків, місцями євангелізації. Отож, можемо взаємно допомагати одні одним.

3. Цим своїм листом насмілюся звернутися також і до богопосвячених осіб і членів братств та спільнот, які належать до Церков традицій, відмінних від католицької. Монашество є спадщиною нерозділеної Церкви, воно досі живуче як у православних Церквах, так і в католицькій Церкві. Із нього, як і з подальшого досвіду, з часів, коли Західна Церква була ще єдиною, черпають натхнення аналогічні ініціативи, що виникли в середовищі Церковних спільнот Реформації, які й надалі зроджували у своєму лоні інші форми братніх спільнот і спільнот служіння.

Конгрегація Інститутів богопосвяченого життя і Товариств апостольського життя запланувала низку ініціатив, щоб посприяти зустрічі між особами, які належать до форм богопосвяченого і братерського життя різних Церков. Гаряче підтримую такі зустрічі для того, щоб зростало взаємне пізнавання, пошана та співпраця, щоб, таким чином, екуменізм богопосвяченого життя ставав допомогою на ширшому шляху до єдності між усіма Церквами.

4. Не можемо також забувати про те, що явище монашества та інші прояви аскетичного братерства існують в усіх великих релігіях. Не бракує досвіду, навіть закріпленого, міжмонашого діалогу між Католицькою Церквою та деякими великими релігійними традиціями. Сподіваюся, що Рік Богопосвяченого Життя стане нагодою оцінити звершений шлях, щоб підвищити чуйність богопосвячених осіб до цієї сфери, щоб запитувати себе щодо подальших кроків, спрямованих до дедалі глибшого взаємопізнання і співпраці в багатьох спільних ділянках служіння людському життю.

Спільно прямувати – це завжди збагачення і воно може відкрити нові шляхи у стосунках між народами і культурами, які в цей період виглядають тернистими.

5. Врешті, особливим чином звертаюся до моїх братів в єпископстві. Нехай цей Рік буде нагодою, щоб щиро і з радістю прийняти богопосвячене життя як духовний скарб на благо не тільки чернечої родини, але всього Христового Тіла (пор. Lumen gentium – Світло народів, 43). «Богопосвячене життя є даром для Церкви, воно зродилося в Церкві, зростає в Церкві та повністю зорієнтоване на Церкву» [8]. Тож будучи даром для Церкви, воно не є ізольованою або маргінальною дійсністю, але якнайглибше до неї належить, перебуває у самому серці Церкви, як вирішальний чинник її місії, оскільки виражає внутрішню природу християнського покликання і спрямування всієї Церкви-Нареченої до єднання з єдиним Нареченим; і, таким чином, «невід’ємно належить до її життя та святості» (там же, 44).

У цьому контексті закликаю вас, Пастирів місцевих Церков, особливо дбати про плекання у своїх громадах різноманітних харизм, як історичних, так і нових, підтримуючи, оживляючи й допомагаючи їм в розпізнаванні, з лагідністю і любов'ю бути близькими у ситуаціях страждання і слабості, в які можуть потрапити деякі богопосвячені особи, і, особливо, просвітлюючи Божий люд своїми повчаннями про цінність богопосвяченого життя, щоб, таким чином, спричинитися до сяяння його краси і святості у Церкві.

Ввіряю цей Рік Богопосвяченого Життя Пречистій Марії, Діві слухання та споглядання, першій Учениці Її улюбленого Сина. Вдивляймося на Неї, улюблену Доньку Отця, наділену всіма дарами благодаті, як на неперевершений приклад слідування за Христом в любові до Бога і служінні ближньому.

Вже відтепер дякуючи разом із усіма вами за всі дари благодаті й світла, якими Господь зволить збагатити нас, уділяю вам усім Апостольське Благословення.

З Ватикану, 21 листопада 2014 р., у празник Введення у храм Пречистої Діви Марії

Франциск, Папа

 

[1] Ап. лист. Los caminos del Evangelio – Шляхи Євангелія, до ченців і черниць Латинської Америки з нагоди V-сторіччя Євангелізації в Новому Світі, 29.06.1990, 26.

[2] Священна Конгрегація для Ченців і Світських Інститутів, Religiosi e promozione umana – Ченці і поступ людини, 12.08.1980, 24: L’Osservatore Romano, Доп. 12.11.1980, с. I-VIII.

[3] Слово до ректорів і студентів Папських колегій і гуртожитків Риму, 12.05.2014.

[4] Промова на празник Стрітення Ісуса в храмі, 02.02.2013.

[5] Ап. Лист Novo millennio ineunte – На початку нового тисячоліття, 06.01.2001, 43.

[6] Ап. повчання. Evangelii gaudium – Радість Євангелія, 24.11.2013, 87.

[7] Іван Павло ІІ, Ап. Повчання Vita consecrata – Богопосвячене життя, 25.03.1996, 51.

[8] Його Ексц. Монс. Х. М. Бергольйо, Виступ на Синоді про богопосвячене життя і його місію в Церкві та в світі, XVI Генеральна асамблея, 13.10.1994.

 

Переклав о. Йоанікій Чверенчук, ЧСВВ,

Генеральний Вікарій Василіянського Чину святого Йосафата

Джерело: osbm.info

 

 
@Mail.ru